Останнє оновлення на П'ятниця, 06 листопада 2009, 01:03 Написав sasha8vail П'ятниця, 06 листопада 2009, 01:03

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

7.30 ранку. Дзвінок у двері. Кого це принесло так рано? А може не відкривати? Дзвонять наполегливіше. У сползшем панчосі і з одним (!) Нафарбованим оком скачу у напрямку вхідних дверей. Ненафарбованою оком намагаюся розглянути у вічко непроханого гостя. Але туш потрапляє в другій, прищулений очей (і говорила мені мама не купувати дешеву косметику!), Дзвінки тривають, і я, вже не тямлячи, що творю, відкриваю двері.



ОН ввалився, відразу заповнивши собою мою крихітну кухню. Цей велетень з рум'яними, як з морозу, щоками!



- Ну, здрастуй! Ось ми, нарешті, і зустрілися! Все-то ти мене чекала, просила, сподівалася - ось і дочекалася! Ну що стоїш, як вкопана? Давай, частуй дорогого гостя?!!

- A У-у-ви, пробачте, ким будете? - Ефект несподіванки спрацював, і я була на диво чемна.

- Як ХТО??? Невже не впізнаєш? Та-а-а, давненько не перетиналися наші дороги --- забула мене зовсім! УСПІХ я твій - у всій своїй красі! Можеш мене звати просто У. Ну що, так і будеш безцінного гостя голодом морити?! Давай, що є в печі - на стіл мечи!

- А-а-а що Ви будете їсти? - На зміну несподіванки прийшла отетерів.

- Ну-у-у, напевно ЯК ЗВИЧАЙНО: омари, рябчики, ікра, яйця можна перепелині. Загалом, діставай ВСЕ - я НЕ вибагливий!

- Ам-м-м ... мені взагалі-то на роботу пора, та й холодильник порожній, - зам'ялася я (в холодильнику моєму зроду не було подібних делікатесів).

- Ну тоді хоч кави свари, - розчароване потягнув У. Він не чекав, що в будинку не знайдеться й одного перепелиного яйця, ну хоч консервованого!



Він явно не звик до подібного скромного прийому.

Хоча, якщо він - Успіх, хіба не він повинен нести з собою всі смакоту і делікатеси?



Я розсипала розчинну каву по чашках і залила окропом. Поставивши перед велетнем димлячу чашку, я вже збиралася втекти у ванну, щоб закінчити "бойовий розфарбувати", але звук смачного плювка (це на мій-то чисту підлогу!) І потік добірної лайки зупинили мене.

- І ЦЕ ти називаєш кави??? - У був поза себе від люті, - Це ж пійло! Це так ти зустрічаєш свій успіх?!!



Тут вже розлютилася я.

- Послухайте, Шановний, не знаю, хто Ви такий, і що саме Вам від мене потрібно. Але на Мій Успіх Ви явно не тягнете, - я обвела поглядом своє більш ніж скромне житло, - А зараз у мене немає ні бажання, ні часу варити Вам кави - я спізнююся ... на свою нудну і низькооплачувану роботу! А спізнюватися я не можу - якщо мене звільнять, не те що перепелині, мені і курячі яйця не буде за що купити!

Закінчивши тираду, я опустилася на табуретку, як повітряна кулька, з якого випустили все повітря.



У. слухав мене спокійно, схрестивши ручищами на величезному пузі. А коли я закінчила, незворушно проурчал: "Ну раз робота паршива, пора її міняти. Нема чого витрачати час дарма. Дзвоніть начальнику - сьогодні на роботу не підеш!"



Здавалося, що може здивувати мене в це, і без того незвичайне ранок, але подібного я зовсім не очікувала! В один день кинути роботу, де я провела 3 роки?! Ну да, зарплата замала, і свій офіс уже півтора року обіцяють, і просування не передбачається ... але це ж робота, і вона в мене є! У подиві я так і сиділа не табуретці, кліпаючи очима: одним нафарбованим, іншим - ні.



Не отримавши від мене зрозумілої реакції, У. сам потягнувся за телефоном, і не встигла я прокинутися від шоку, вже надзвонював моєму начальнику:

- Аллі, Віктор Іванович? Н. сьогодні не роботу не прийде. Ні, не жарт. Чому? А набридло їй гарувати за вашу зарплату і ділити офіс з 2 стажистами! У неї, між іншим 2 вищі освіти і затребувана спеціалізація! Криза не дворі, говорите? Ну, може, на Вашому дворі і криза, а на нашій - не встигаємо від пропозицій відмахуватися! Хто я? А я її особистий помічник - відмахуватися допомагаю! "



З цими словами У. поклав трубку. Ну ось і немає в мене роботи ... тепер взагалі ніякої!



У. невдоволено примружився: "Ну і рохля! Довго киснути будеш? Збирайся - поведу тебе снідати і пити НОРМАЛЬНИЙ кави."

Я понуро побрела до шафи. Рука автоматично потягнулася до чергового "ділового" костюму. Але тут У. знову завозмущался на весь голос.

- Це що ж таке коїться? Ні, ТАК я з тобою на вулицю не вийду! - порившись хвилин 5 в моїй шафі він додав, - Доведеться ще по дорозі в магазин заїхати, так що кредитку свою не забудь.



Ну ось тобі й успіх - годуй його делікатесами, а потім він звільнить тебе з роботи і потягне витрачати свої ж гроші. В голові заграла пісенька :"... завтра ми йдемо витрачати всі твої гроші ... разом! " Не думала, що це буде про мене ... ось тобі і успіх!

Прочитавши мої думки, У. оголосив: "Без особистого внеску успіх несправжній!" Чинити опір було марно.



Через 2 години ми сиділи в затишному кафе в діловій частині міста. На мені був костюм, який я явно не могла собі дозволити (але як він мені до біса йшов!) І нові туфлі на 10-сантиметрових підборах ( "Успішна жінка дивиться на світ зверху", - повідомив мені У.)

Погода була чудова, кава - відмінний, настрій явно йшло на поправку ... Як раптом пролунав телефонний дзвінок і на табло висвітився BigBoss.

Я запитливо подивилася на У., на що він кивнув на телефон.



- Алло?

- Н.? Послухайте, Ви що про себе думаєте, що за дурні жарти не заявлятися на роботу в розпал авралу?!!

У звичайній ситуації від такого я б похолола всередині і спробувала злитися з найближчою стіною. Але ... не коли на мені ТАКИЙ костюм і ТАКІ туфлі і мій Успіх сидить навпроти, озорно посміхаючись!



- Шановний Павло Сергійович, це не жарти, я дійсно не хочу більше працювати у фірмі, яка не вміє цінувати своїх фахівців. У мене 2 вищих ...

Він не дав мені закінчити: "Справа в зарплаті? Про це можна і поговорити. У фірмі зараз підйом, думаю ми зійдемося в ціні. Ви далеко від центрального офісу?"



Я визирнула з кафе - вікна головного офісу блищали навпроти.

- Буду у Вашому кабінеті через 10 хвилин, - з несподіваною для себе впевнено відрубав я.

- Чекаю.



Грюкнувши телефон, і ще не вірячи в те, що відбувається я попросила рахунок і дивилась на У. А він посміхався і ... почав танути в повітрі. Останнє, що я почула: "Проси офіс на 7-му поверсі, звідти вигляд - супер!" І зник.



А ще через 5 хвилин в кабінет начальника Павла Сергійовича увійшла спокійна і впевнена в собі жінка.